Розповідь про розвиток квіткового бізнесу в Монреалі не можлива без однієї з самих романтичних історій про кохання, які знало людство. В цій історії є все: чисте та світле кохання, розрив з аристократичною родиною заради коханої, довга подорож, важка праця, й головне щасливий кінець. Більш докладно про все це читайте на montreal-name.com.

Мандрівка в Монреаль

Давним-давно жив собі бельгійський аристократ іспанського походження Карлос д’Алькантара, який шалено був закоханий у вродливу французьку балерину. Та оскільки батьки Карлоса навіть чути нічого не захотіли про молоду дівчину, яка не мала шляхетного походження, то юнак, взявши квиток на пароплав приїхав і оселився в Монреалі.  Все це відбувається в вересні 1903 року, а вже у жовтні Карлос одружується з Клер-Лор, своєю коханою. 

Мрією Карлоса д’Алькантара було вирощувати власні квіти та овочі. Перший крок був зроблений коли він орендував кіоск із фруктами та овочами на новому ринку Мезоннев. А у  жовтні 1925 року він придбав будинок Brouillet dit Bernard і західну половину земельної ділянки, чотирикутника, обмеженого Нотр-Дамом, Демарто, Бельрівом і П’єр-Бернаром. Тут він будує дві величезні теплиці, розділені котельнею вздовж бульвару П’єр-Бернар. Його продукція продається на всіх ринках на схід від Монреаля. Однак, хворий на рак, він помирає 8 жовтня 1926 року, за день до свого 57-річчя. 

В одруженні у Карлоса народжується п’ятеро синів, а ще донька яка була позашлюбною. До слова, завдяки ДНК-тестам, проведеним нащадками родини, восени 2020 року вдалось з’ясувати, що позашлюбна донька Клер-Лор, Люсі Фернанде, швидше за все, також рідна дочка Карлоса.

Смерть батька

Після смерті батька старший син Джозеф д’Алькантара бере на себе роль голови сім’ї й директора компанії. Завдяки наполегливій праці, навіть в розпал економічної кризи 1930-х років братам Алькантара вдалося розрахуватись з боргами, які мав їх батько й  розширити бізнес, відкривши нові теплиці та запровадивши, як і інші виробники квітів, цибулинні рослини з Голландії та чагарникові рослини з Бельгії, такі як гортензія, азалія та троянда.

Після закінчення Другої світової війни три молодших брати попросили свою частку спадщини, щоб заснувати свої оранжереї та квітковий бізнес в інших містах: Останні два брати, Джозеф і Жак, продовжували працювати разом до 1968 року, року, коли Жак пішов на пенсію. 

У 1999 році Марсель д’Алькантара, онук діда Карлоса, вирішує, що настав час продати компанію, якій понад 70 років. Землю тут же купують забудовники. На щастя, будинок Brouillet dit Bernard, датований початком 19 століття, залишився, його не знесли. 

Парк Карлоса д’Алькантара

Але квіткова історія на цьому не завершилась. У 1996 році Мішлін д’Алькантара, донька Марселя, і Дані Годе, вирішили відкрити свій флористичний магазин у Лонгей. У 2001 році вони повернулися до Монреаля, відноовивши колишню компанію Paul d’Alcantara, на розі доріг Шербрук і Ланжеліє. Бутік Дані Годе, Fleuriste Dames d’Alcantara, був розташований на східній вулиці Шербрук, навпроти кладовища Repos Saint-François-d’Assise. Не відмовляючись від традиційної флористики, сучасні композиції нащадків д’Алькантара, перейнялися європейським квітковим мистецтвом, яке поєднує емоції, чистоту та рух. В них використовується менше відомих рослин і квітів. Сьогодні Дані Годе є представником п’ятого покоління садівників і флористів у родині д’Алькантара.

Щоб визнати внесок Карлоса д’Алькантара в садівництво Квебеку, місто Монреаль вирішило в 2013 році назвати парк у Фобур Контрекьор Парком Карлоса д’Алькантара.