Парк Мезоннев був заснований на початку XX століття. У той час це була величезна ділянка землі, яку обмежували нинішні вулиці П’єра-де-Кубертена, Віо, Розмонт і Пі-IX. Міська влада придбала цю величезну ділянку у 1912 році, виклавши за неї 6,5 мільйонів доларів. Про амбітні плани стосовно парку, та неможливість їх здійснення читайте на montreal-name.com.
Амбітні плани

В ті часи територія на північ від сьогоднішньої авеню П’єра-Де Курбертена складалася з величезних сільськогосподарських угідь. В тому районі розташовувались лише дві будівлі. Одна з них — плиткова фабрика Montreal Terra Cotta Lumber, на сьогоднішньому місці північно-східного входу до станції метро Pie-IX, і новіціат Братів християнських шкіл і їхній маєток. Сьогодні тут знаходиться головний корпус ботанічного саду. У зв’язку з тим, що на цих землях дуже скоро мав з’явитись парк, плиткова фабрика переїхала в Пуент-Клер приблизно в 1912 році. Що стосується новіціату, його приміщення згоріло під час пожежі в 1925 році.
Щоб зробити цю землю елегантним та вишуканим місцем, інженер Маріус Дюфрен у 1916 році розробив проєкт парку. Амбіції автора були захмарними, адже в цьому парку мали з’явитись іподром, арени для занять різними видами спорту, ботанічний сад, казино, ресторани та кілька штучних озер. Все це було задумано для того, щоб влаштувати тут універсальну виставку з нагоди 50-річчя Канадської конфедерації, яку мали відзначити в 1917 році. Та не дивлячись на те, що цей амбітний та грандіозний проєкт, був підтриманий рухом City Beautiful, він ніколи так і не був завершений. Хоча, роботи з облаштування великого фонтану й були розпочаті, вони також ні до чого не привели.
Дві війни

На початок робіт борг міста складав 18 мільйонів доларів. А після початку Першої світової війни фінансовий стан Мезоннево став ще гіршим. А тут ще згідно з розпорядженням уряду Квебеку, Мезоннев стає частиною Монреалю. Це відбулось у лютому 1918 року. Амбітні плани, що до парку були відкладені на невизначений термін.
У 1938 році Монреаль мав приймати Ігри Співдружності. Ці спортивні змагання проводились кожні чотири роки, збираючи, на той час, близько п’ятнадцяти країн-учасниць та, залучаючи, близько 500 найкращих спортсменів. Вони змагалися в легкій атлетиці, боксі, боротьбі, велоспорті, боулінгу, веслуванні, плаванні та стрибках у воду. Готуючись до значної спортивної події монреальські архітектори підготували план, згідно з яким на цьому місці мали бути збудовані спортивні споруди для цих ігор. Щоб зрозуміти масштаб запланованого будівництва, слід сказати, що лише амфітеатр міг вміщати 100 тисяч людей. Але… Знову втрутилась війна, яка зруйнувала ці плани. Всі роботи були раптово зупинені після початку Другої світової.
Олімпіада-1976

До середини 1950-х років тут залишилося лише те, що встигли побудувати влітку 1939. Це невеликий круглий павільйон, ймовірно, призначений для змагань й частина трибун.
У наступні роки цей величезний пустир з успіхом використала молодь району. Молоді люди проводили змагання з катання на лижах, хокею, а також катання на санчатах. Для лижників навіть встановили невеликий підіймач. Влітку ж, були популярними перегони в візках, софтбол і теніс.
Недалеко від проспекту Ерд з’явились знані гірки парку Мезоннев, які приваблювали дітлахів чудовими зимовими днями. Діти з’їжджали тут на санчатах. Ці дві дерев’яні гірки, ймовірно, були знесені на рубежі 1950-х і 1960-х років. А ще, у грудні 1961 року тут запрацювала крита ковзанка.
А потім настали 1970-ті роки й Монреаль після п’яти невдалих спроб нарешті отримав можливість прийняти у себе літні Олімпійські ігри 1976 року. Й саме парк Мезоннев став прообразом великого Олімпійського парку. Але це вже зовсім інша історія.
