Говорячи про будівництво тротуарів і Монреалі слід розуміти, що цю важливу частину міської інфраструктури не можна розглядати окремо від будівництва доріг та прокладання вулиць. Тобто, в тих місцях де з’являлись нові вулиці, разом з ними будували й тротуари. Наприклад, на вулиці Сен-Лорана перший тротуар проклали в 1804 році. Про те, як і коли в Монреалі почали будувати тротуари читайте на montreal-name.com.

Початок дорожніх робіт

У ХІХ столітті міському плануванню у Монреалю не те що не приділяли належної уваги, але воно явно було не на першому місці серед інших секторів тогочасної міської економіки. 

У 1841 році, міська рада Монреалю вирішила витратитись на великі дорожні роботи. Щоб в цьому переконатись, достатньо глянути на бюджет вуличних реконструкцій. Він сягнув 200 тис. доларів. І це лише у перший рік робіт. А потім ще було виділено 60 тис. доларів у наступні роки. За ці гроші вулиці міста мали вирівняти, засипати щебенем. Крім того, планувалось де потрібно розширити вулиці й обов’язково створити тротуари, там де їх не було. 

В ті роки Монреаль постійно розширювався. Це відбувалось коштом сільськогосподарських угідь. Але все це робилось хаотично, не за правилами забудови, без планування вулиць згідно із загальним Генеральним планом. Усі ці вулиці з’являлись, можна сказати, випадково, лише за примхою окремих мешканців. Не враховувався у той час ні трафік руху людей, ні наявність каналізації тощо. 

Тому владі доводилося, не лише розв’язувати таку проблему, але й виправляти її. В дуже багатьох випадках — шляхом  омологації, тобто удосконалення об’єкта, покращення його технічних характеристик. А іноді навіть шляхом експропріації. 

Тротуари з синього каменю

Таким чином, з 1864 по 1870 рік вулицю Сен-Жак розширили в центрі, коштом вулиці Нотр-Дам, між старим Далхаузі-плейс і Макгілл-стріт. Вулицю Онтаріо було продовжено від Сен-Домінік до Блері, а вулицю Сент-Катрін було продовжено між Сен-Жоржем і Сен-Лораном, а потім її “протягли” до Гі-стріт. 

Разом з цими вулицями у Монреалі будувались і тротуари. 

В той самий час, коли створювалися нові траси, головні артерії мегаполіса були заасфальтовані. Ще у 1815 році, тодішня міська влада Монреалю, схвалили резолюцію про те, щоб привезти з Європи асфальтоукладач для вимощення міста та передмість.

А у 1875 році на ремонт доріг і тротуарів було витрачено 431 тис. доларів. Тоді для проїжджої частини вулиць було використано щебеневе покриття, а для тротуарів – блоки синього каменю. Ці перші вимощені тротуари збереглися на цих вулицях до сьогодні. Синій камінь під ногами ще можна побачити на вулицях Сен-Дені, Шербрук, Юніон-авеню, Сент-Кетрін і Дорчестер.

Генеральний план

Ця лихоманка щодо покращення доріг призвела до того, що був складений генеральний план Монреалю.  Згідно з цим міським законом містобудування, новостворені й новозаплановані вулиці мали бути обов’язково затверджені. Крім того, згідно з планом мали розширити й випрямити деякі існуючи вулиці в центрі міста, внаслідок того, що старі будівлі тут були знесені, а нові збудовані. Витрати при цьому мали бути прийнятними. 

З 1831 по 1871 рік населення Монреалю зросло з 30 тис. до понад 180 тис. мешканців. За сорок років населення міста збільшувалося вдвічі приблизно кожні п’ятнадцять років. Цей постійний ріст дав уявлення про гігантське розширення, яке відбулося в наступні півстоліття. З 1889 по 1896 рік відродилася політика експропріацій, на що було витрачено майже дев’ять мільйонів доларів. Тоді знову потрібно було вирівнювати траси, розширювати вулиці, відчужувати, проводити водогін, каналізацію й робити мощення та тротуари.

У 1900 році в Монреалі було 180 миль вулиць, з яких 28 миль були вимощені сієнітовими блоками й 125 миль вкриті щебенем.