Млин Флемінга є частиною мальовничого парку Стінсон у монреальському районі ЛаСаль. Схований серед дерев на фоні озера Cен-Луї, він є однією з найпривабливіших архітектурних пам’яток та невіддільною частиною історії Монреаля. Кам’яний млин був збудований ще на початку XIX століття та сьогодні залишається єдиним млином в англосаксонському стилі, який все ще стоїть у провінції Квебек. Більше на montreal-name.com.
Чим не вгодив млин місцевим священникам
Млин збудував Вільям Флемінг, що емігрував до Монреаля з Шотландії у 1814 році та купив ділянку в парафії Лашін біля озера Сен-Луї. Вже через рік він збудував собі дерев’яний вітряк для «чистки» ячменю та рису, а згодом додав жорна, аби можна було молоти пшеницю.
Проте така ініціатива не всім була до вподоби. Місцевий настоятель отців сульпіціанів Жан-Анрі-Огюст Ру, який у ті роки вважався сеньйором острова Монреаль, подав у суд на Флемінга. Він стверджував, що з 1663 року на території Монреаля семінарія має монополію на всі млини для виробництва борошна, тому наполягав на знесенні млина Флемінга. Проте адвокати Вільяма на його захист зазначали, що це право семінарія отримала від Паризької семінарії Сен-Сюльпіс, який у Канаді ніяких повноважень не має. У відповідь сульпіціанці опублікували трактат під назвою «Consultation de Douze des Plus Célèbres Avocats de Paris», де стверджувалось, що Монреальська семінарія функціонує незалежно від Паризької та таке право вони отримали ще за британського режиму. Священники продовжували наполягати на зруйнуванні споруди.
В результаті 20 червня 1822 року суд виніс рішення на користь Монреальської семінарії та наказав знести млин Флемінга. Сам Вільям Флемінг не збирався просто так здаватись, тим паче він вже встиг заручитись підтримкою місцевих англомовних бізнесменів, тому подав апеляцію. Розгляд справи тривав ще протягом трьох років за участі восьми суддів. Четверо з них підтримували сульпіціанців, а четверо — зайняли позицію Флемінга. Фактично Вільям Флемінг здобув перемогу та зміг зберегти свій млин.
Будівництво кам’яного млина Флемінга
У 1827 році Вільям Флемінг звернувся до каменяра Вільяма Морріссона з проханням побудувати нову п’ятиповерхову кам’яну споруду висотою 50 футів, ніде не зазначивши, що це млин.
На відміну від місцевих французьких млинців нова споруда відрізнялась своєю могутністю та розмірами. Кам’яна кладка, оточена дерев’яною галереєю на другому поверсі добре відображала його британське походження. Млин мав напівсферичний дах у той час, як французькі споруди були гостроверхими. Також була встановлена система ланцюгів, що дозволяла повертати вітрила і виставляти їх проти вітру.
Подальша доля млина
Вільям Флемінг помер у 1860 році. Його син, Джон Флемінг хотів зберегти пам’ять про батька, тому взяв на себе обов’язок доглядати за млином та ділянкою навколо нього. Тут він вирощував моркву, мав невеликий сад з грушами та сливами, а також виготовляв мед. Аби млин не стояв без діла, Джон найняв молодого чоловіка, який допомагав йому у виробництві борошна і платив йому за це 3200 доларів на рік.
Млин Флемінга перестав використовуватись приблизно в 1891 році. У 1930 році фірма Burroughs Wellcome вирішила відновити млин. Через сімнадцять років влада ЛаСаль викупила його, а також прилеглу ділянку.
13 січня 1983 року млин Флемінга був внесений до списку історичних пам’яток Міністерством культури Квебеку. У 1990 році провели реставраційні роботи, надавши йому привабливого та охайного вигляду, завдяки чому тепер млин щовихідних збирає біля себе мешканців Монреаля, а також гостей міста.