До кінця XVIII століття основними джерелами води для жителів Монреаля були річка Св. Лаврентія, поодинокі колодязі чи водовози. Проте бігти до річки під час спраги чи за водою для гасіння пожежі було доволі проблематично, адже це потребувало багато часу та зусиль, а в цей час вогонь завдавав великих збитків. Тому місто почало думати як розв’язати це питання. Більше на montreal-name.com.
Будівництво першої в місті каналізації
8 квітня 1801 року Саймон Мактавіш, разом зі своїми партнерами — торговцями хутром Джозефом Фробішером та Даніелом Сазерлендом, адвокатом Стівеном Сьюеллом та Томасом Шиффеліном, отримали офіційний дозвіл від провінційного уряду з метою забезпечення «якісної та здорової води» мешканців Монреаля. Група ентузіастів заснувала Компанію власників Монреальських водопровідних споруд. Разом із Філадельфією Монреаль став одним із перших міст Північної Америки, яке було обладнане системою водопостачання.
Вода бралась зі ставка розташованого на горі Маунт-Рояль у селищі Кот-де-Неж та по дерев’яних трубах подавалась до цистерн, встановлених біля підніжжя гори, після чого розподілялась невеликою мережею труб. До 1805 року водою забезпечувалась вулиця Нотр-Дам, згодом систему поступово розширювали й на інші вулиці.
Модернізація каналізації
Перша дерев’яна каналізація мала й ряд недоліків. Взимку дерев’яні труби промерзали і лопалися, у посушливе літо система також виходила з ладу. Через що компанію продали у 1816 році Томасу Портеусу за 5000 фунтів стерлінгів. Новий власник зайнявся модернізацією каналізаційної системи, вклавши близько 40 000 фунтів стерлінгів. Дерев’яні труби замінили на залізні, дерев’яні цистерни замінили свинцевими контейнерами об’ємом 240 000 галонів, встановили парову насосну станцію, яка забирала воду з річки Св. Лаврентія.
Попри ці роботи, водогін все ще не приносив великого прибутку, тому компанію продали у 1832 році за 60 000 фунтів стерлінгів.
Будівництво акведука
З розвитком міста, потреби у воді зростали. У 1852 році у період сильної посухи каналізаційна система зазнала великих пошкоджень внаслідок пожежі. Це також принесло збитки близько 1200 будинкам. Тоді було прийнято рішення збудувати перший у місті акведук. Цей проєкт доручили канадському інженеру Томасу К. Кіферу. Акведук розмістили біля підніжжя Етватер-авеню, на північно-східному краю сучасного району Верден. Будівництво закінчили у 1856 році.
За допомогою гідравлічних насосів воду брали з річки Лашін і доставляли її до водосховища Мактавіш, яке було побудовано між 1852 і 1856 роками. У наступні роки міська влада Монреаля розпочала роботу з покращення системи, внаслідок цього було побудовано водовідвідний канал і розширено акведук.
Станом на 1863 рік начальник служби акведуків Монреаля міг з гордістю оголосити членам муніципальної ради, що всі будівлі, зведені в місті, підключені до системи водопостачання. Користувачами були понад 60 000 людей.
Покращення якості води
Хоча з роками каналізаційна система ставала більш досконалою та охоплювала все більшу частину міста, якість цієї води залишала бажати кращого. У деякі літні дні, чим темніше вона була, тим небезпечнішою здавалась.
У 1910 році Монреаль охопила епідемія черевного тифу. Тоді місцева влада прийняла рішення про початок роботи над покращенням стану каналізації міста за прикладом американських міст. Зокрема вирішили розпочати встановлення фільтрів у мережі, а також проведення хлорування.
Нарешті, після більш ніж 100 років роботи, жителі Монреаля можуть насолоджуватись чистою та безпечною водою, використовуючи її для приготування їжі, приймання ванни, прання речей та розв’язання багатьох інших побутових завдань.