Елеватор №5 становить собою монументальну споруду в західній частині Старого порту Монреаля. Він використовувався для сортування та зберігання зерна близько 90 років. Зважаючи на цей факт, елеватор цілком можна назвати історичною будівлею, яка була свідком бурхливого розвитку промисловості в Монреалі. Подробиці – на сайті montreal-name.
Чим здатний зацікавити елеватор №5 у Монреалі?
Перш за все, слід сказати, що елеватор №5 – це споруда протяжністю майже 400 метрів, побудована з залізобетону з використанням циліндричних зернових бункерів. Дивлячись на це технологічне диво свого часу, можна помітити, що елеватор складається з трьох частин, з’єднаних повітряними галереями. Комплекс цього елеватора доповнюється багатим набором обладнання, а також двома передвижними морськими вежами.
Поруч з елеватором присутні залізничні шляхи, що свідчить про зв’язок споруди з залізничним транспортом. Своєю чергою, розташування біля річки та наявність морських веж говорить про зв’язок з річними транспортними засобами.
Комплекс елеватора №5 будувався у чотири етапи. Будівництво розпочалося у 1903 році та було спричинене тим, що зернові культури з кінця ХІХ ст. стали основним продуктом експорту, який проходив через порт Монреаля. Для того, щоб витримати конкуренцію з боку американських портів, треба було будувати елеватори або ж як їх ще називають силоси. Вони вплинули на те, що порт Монреаля став найважливішим портом для експорту зерна у 20-30-х рр. ХХ ст.
Елеватор перестав функціонувати в 1990-х рр. Як єдиний приклад архітектурної еволюції зерносховищ у ХХ ст. ця масштабна споруда викликає значний інтерес і визнана спадком міста.
Сприйняття елеватора громадськістю
З моменту появи в елеватора склалися неоднозначні, двоякі відносини з громадськістю. З самого початку його часто зображували на місцевих листівках, картинах як технологічну та прогресивну споруду, яку складно не помітити. Листівки були ефективним методом для поширення образу елеваторів як необхідних архітектурних об’єктів міст, демонструючих технологічний прогрес.
Але в 60-х рр. ХХ ст. розпочалися розмови серед населення про те, чи дійсно елеватори, в тому числі й елеватор №5, є прикрасою міста. Перед Всесвітньою виставкою 1967 року організатори переймалися, чи зможуть всі гості Монреаля насолодитися мальовничими краєвидами міста, адже масивні, громіздкі елеватори спроможні відволікти від навколишньої краси.
З середини 1960-х рр. почали надходити пропозиції щодо зносу елеваторів, щоб відкрити вид на Старий Монреаль з води. В результаті таких міркувань було знесено елеватори №1 і №2. До речі, останній був найвищою точкою міста та мав 15 поверхів.
Далі увага суспільства перейшла до елеватора №5. Його доля залишалася невідомою протягом довготривалого часу, а потім різними жителями, бізнесменами було розроблено купу проєктів з реконструкції цієї будівлі. Були варіанти трансформувати її в готель, центр обробки даних, обсерваторію тощо, але ніякий проєкт не закінчився успіхом.
У 1990-х рр. фасад елеватора слугував гігантським екраном для проведення ряду художніх інтервенцій. Були продемонстровані різні світові інсталяції, проєкції. Тобто використовувати елеватор на користь міста та його жителів цілком можливо, варто лише продумати деталі та обрати дійсно цікавий і вигідний варіант.
Отже, елеватор №5 у Монреалі являється частиною активного промислового минулого міста. Не використовуючись за своїм прямим призначенням, він все одно може стати оригінальним доповненням міського ландшафту, якщо підійти до цього питання відповідально та креативно.
