Коли ви їдете столичним шосе поблизу аеропорту П’єра-Елліотта-Трюдо або в районі бульварів Лакордера та Ланжельє, важко таке уявити, але понад 60 років тому величезна сільськогосподарська місцевість простягалася там, де сьогодні стоять офісні будівлі та великі магазини з їх паркінгами. Про подорож у не таке вже й далеке минуле через спогади людей, які виросли на фермах Сен-Леонара та Сен-Лорана читайте на montreal-name.com.
Єдина вулиця на весь район
Мішлін Бастьєн та її 12 братів і сестер народилися на сімейній молочній фермі в Сен-Леонар-де-Порт-Моріс (теперішній район Сен-Леонар) наприкінці 1930-х років. Вони жили в канадському будинку з великими кам’яними стінами на узбережжі rue Jarry. На той час заблукати тут було не можливо: це була єдина вулиця в цьому районі. Земля її батька, Бернара Бастьєна, до нього належала Вілфріду Бастьєну, дідові Мішлін, який був мером Сен-Леонара з 1910 до 1929 року. У родини було кілька сусідів, які займалися садівництвом, зокрема пан Юбер, який вирощував селеру і пан Брасард, який вирощував боби. Мішлен допомагала їм збирати овочі за кілька центів за фунт. У його діда Вільфріда також був фруктовий сад, у якому маленькі Бастьєни восени збирали яблука дорогою до школи. Що стосується Бернарда, батька сімейства, щоб збільшити оброблювану площу і звести кінці з кінцями, він орендував землю (нині парк Делорм), де збирав картоплю, яку продавав у Монреалі. Сім’я жила в селі й поїхати до Монреалю тоді означало поїхати до міста.
Заглиблюючись у свої спогади, добра семидесятилітня жінка розповідає про щорічні переїзди з літньої кухні до зимової квартири – і навпаки – з цукерні до «копійки» навпроти церкви та про свою матір, яка забороняла їй закривати соління під час місячних, щоб вони не ”зірвалися”. У селі був продуктовий магазин, де можна було купити борошно, цукор, спеції. Хліб доставляли до хати. В усьому іншому, селяни Сен-Леонара були самодостатніми. Бастьєни, до прикладу, мали двох коней, декілька дійних корів і курей, а також доглядали за великим городом. Восени робили пиріжки, варення та соління, потім засипали картоплею підвал до самої стелі.
25 дійних корів
Далі на захід Сен-Лоран був центром села, оточеного сільськогосподарськими угіддями. Орель Кардинал, архітектор і містобудівник у фірмі Humà Design&Architecture, народився в 1940-х роках і виріс разом зі своїми чотирма братами та сестрами на фермі на узбережжі Сен-Франсуа. Його батько, Леопольд, мав аж 25 дійних корів, гноєм з під яких удобрював поля. Там де закінчувалася їхня земля, починався ліс, з якого добували дрова та кленовий сік. Сім’я Кардиналів вирощувала сіно для тварин, а також мала кілька курей і свиней, підвал, де запасалася картоплею до наступного врожаю. Це була диверсифікована ферма, далека від монокультур, які ми бачимо сьогодні. Все було природно, орієнтоване на місцевий ринок і пори року.
За замовчуванням це було стійке сільське господарство, про яке так багато говорять. Проте щоденне життя було вимогливим. Рано вранці Леопольд віз свою дружину на ринок Жан-Талона, де вона продавала овочі. Потім повертався на ферму доїти свої 25 корів і працювати в полі до вечірнього доїння. Після цього йому ще потрібно було підготуватися до наступного дня. Діти, як тільки підростали й могли працювати, так допомагали.
Ще в Сен-Лорані, трохи північніше, жив Андре Жасмін і його троє братів і сестер, що народилися в кінці 1930-х років, на фермі на Шемен-дю-Буа-Фран (тепер бульвар Анрі-Бурасса), де, якраз, жили переважно фермери. Величезні землі їхнього батька, Адріана, простягалися аж до Рів’єр-де-Прері. Перш ніж вирощувати тут овочі, фермер займався молоком, яке давали його 45 корів і працював у стайні зі своїми синами. На цій фермі перестали займатись виробництвом молока, коли стала обов’язковою пастеризація.Як виявилося вносити зміни в роботу молокозаводу було досить дорого. Тоді Жасмін почав розводили свиней і вирощували овочі, які вони здебільшого продавали переробникам (наприклад, «консервному заводу», який виготовляв смаколики.
За даними Монреальського архіву, у другій половині ХІХ століття в Монреалі було 1400 фермерів. До 1921 року кількість селянських господарств скоротилася на 45 %. Ті, що залишилися, були зосереджені в Сент-Женев’єв, Сен-Лоран, Сен-Леонар і Пуент-Клер.
Коли село поступається місцем місту
У середині 1950-х років землі Сен-Лоран і Сен-Леонар були придбані спекулянтами, які потім їх перепродали. Андре Жасмін пояснює, що їм запропонували добру ціну. Протистояти спокусі було дуже важко, особливо якщо ти старішаєш або не маєш наступників. Ця спекуляція землею змінила вигляд сільськогосподарських районів північного Монреаля.
Мішлін Бастьєн згадує, що її батько не мав бажання продавати свою ферму. Він досить довго тримався, чинив опір, поки навколо нього сусіди все продали та переїхали до міста або на нову ферму за межами острова. Та в 1955 році він теж вирішив продати ферму і купив менш дорогу в Ла-Плен. Переїзд відбувся через три роки. Мішелін, якій на той час було 16 років, згадує цей день як найважчий у своєму житті. Крім домашнього господарства, їй довелося перевезти бика, тюки сіна, курей і весь сільськогосподарський інвентар. А головне переганяти усіх корів. Того вечора, дівчина знепритомніла від втоми, вона не знала, що її батьки провели минулу ніч плачучи. Для них було шоком залишити землю, де жили його батько і дід, і де він сам мав своїх дітей.
Що стосується Леопольда Кардинала, кінець його фермі прийшов із повідомленням про експропріацію: його земля, як і земля його сусідів, межувала з аеропортом Дорваль, якому потрібні були нові злітно-посадкові смуги. У 1961 році родині Кардиналів довелося залишити ферму, щоб оселитися в центрі села Сен-Лоран. У Леопольда, якому було майже п’ятдесят, не вистачало сил відновлювати ферму в іншому місці, особливо тому, що його діти не виявляли великого бажання взяти її на себе. Зрештою, заплановані нові злітно-посадкові смуги так і не були побудовані. Леопольд часто повертався, щоб погуляти або покататися на лижах на своїй землі.
Місто пішло у наступ
Мішлін Бастьєн розповідає, що їхнє життя не змінилося, коли вони переїхали до Ла-Плен. У них були свої кури, навесні розбили великий сад. Також зосталися корови, які давали молоко. Двоє синів Бернара Бастьєна по черзі стали виробниками молока в регіоні Ла-Плен. Таким чином, сьогодні Іван Бастьєн є власником ферми GeoBastien в Сент-Анн-де-Плен, названої на честь його батька і сім’ї Бастьєн. Але нині, на розі вулиць Жаррі та Ланжельє, залишилося дуже мало нагадувань про ферму Бастьєна і тієї не такої вже й далекої епохи, коли Сен-Леонар, який колись прозвали «садом Монреаля», був сільськогосподарською кампанією.
Нині можна прогулятися лісом старої ферми Кардинала у Технопарку і зробити покупки в тому місці, де був сарай ферми Жасмін, а тепер розплідник. Цій фермі більше як 150 років. Її флюгер у формі корови був на своєму місці стільки, скільки вона себе пам’ятає. Протягом багатьох років Жасмін з певною безпорадністю спостерігала, як навколишня територія вкривається будівлями. Місто пішло у наступ. Мешканці Монреалю, можливо, більше не мають сусідів-фермерів, але, здається, вони повертають смак до самостійного виробництва, організовуючі зелені сади на дахах будинків.